Уряд Юлії Тимошенко, який вдруге прийшов до влади під соціальними гаслами, має шанс уникнути звинувачень в популізмі  в разі активних зусиль по формуванню цивілізованих стосунків на українському ринку праці. Новий прем’єр уже заявила шахтарям про наміри скасувати «зрівнялівку» в виплаті зарплатні для тих, «хто працює в умовах підвищеного ризику». Тимошенко також обіцяє розібратися, чому рівень цін та зарплат в експортних галузях фатально невідповідні, - мовляв, якщо метал продається по світових цінах, то чому зарплати мізерні?

Погодинна оплата праці для шахтарів, яку встиг запропонувати уряд Тимошенко – засвідчило готовність урядовців запровадити нові механізмі справедливого винагородження людей праці, але без системних заходів, – зокрема, запровадження єдиних технологічних стандартів для всіх без винятку шахт, - така готовність успіху не матиме.

В основі принципово нового погляду уряду на  соціальний захист людей має стати підписання Генеральної угоди та чесного  перегляду своїх стосунків з профспілками. Саме профспілки, які озброєні принципом «робота та справедливість», можуть стати опорою уряду в дискусіях з роботодавцями щодо забезпечення  соціальних стандартів умов праці. В той же час, майже всі ці стандарти визначаються через механізм Генеральної угоди. Документ, який мають підписати уряд, Федерація профспілок України та роботодавці, визначає темпи зростання зарплатні, мінімальні розміри тарифних ставок, надбавок, обов’язковий соціальний пакет. Гарячий обід, профспілкову путівку, пристойний рівень зарплати та «преміальні» роботодавець має забезпечити робітнику саме під юридичним тиском базової Генеральної угоди. Без цього документу всі без винятку українські працівники найманої праці опиняються у себе на батьківщині у становищі безправних заробітчан. Цей документ також забороняє підвищення тарифів на газ, електроенергію, транспорт без узгодження з профспілками.  На основі документу укладаються більше 70 деталізованих галузевих та 90 тисяч колективних угод на виробництві, які охоплюють понад 80% працівників на підприємствах державної та приватної форм власності. 

Уряд, взявши за точку опори Генеральну угоду, за умови політичної волі, зміг би за кілька років впровадити в Україні європейські норми оплати праці. В цивілізованих країнах від 40 до 60% собівартості продукції складає рівень зарплати.  В Україні цей показник ледь дотягує до 12%. В Генеральній угоді має бути обумовлене зростання показника оплати праці, як мінімум, до 25% від собівартості продукції. Кожен наступний рік заробітна платня має зростати на 5 % і дійти до європейських стандартів. Фактична заборона на використання рабської праці змусить роботодавців впроваджувати нові технології. В той же час, громадяни України працюватимуть за пристойну зарплатню вдома, а не шукатимуть щастя по чужих світах.

Питання якнайшвидшого підписання Генеральної угоди на 2008 рік тим більш актуальне, що уряд збирається внести нові поправки до бюджету, які очікуються у лютому-грудні, в яких, зокрема, можуть бути переглянуті та скориговані соціальні видатки бюджету на поточний рік. Якщо Генеральну угоду підпишуть до ухвалення поправок до бюджету-2008, то парламент, орієнтуючись на базовий документ, змушений буде значно підвищити мінімальну вартість споживчого кошика – показника, від якого залежать всі інші соціальні виплати в державі, -- від пенсій до зарплат. На жаль, з 1991 до 2005 років тристороння Генеральна угода ухвалювалась після бюджету, що не давало можливості впливати на його соціальні показники. Останні три роки, -- і за «помаранчевого», і за «біло-блакитного» урядів, -- країна взагалі живе без базового документу по соціальному захисту. Як наслідок, -- в країні діють морально застарілі соціальні показники по оплаті праці 2004 року, коли готувалася остання Генеральна угода.        

Трирічна відсутність документу – наслідок бездіяльності голови ФПУ Олександра Юркіна. Ще 2005 року він фактично дозволив уряду неконтрольовано підвищувати комунальні тарифи. Зусилля профспілок, які вивели на акції протесту в Києві кілька тисяч людей з метою організації аналогічних акцій в регіонах, було зведено нанівець. Голова ФПУ був наляканий погрозами влади розслідувати факти сумнівної приватизації профспілкового майна. Угодовська політика керівництва ФПУ прикривається формальними закликами «переглянути розміри заробітної плати» для «забезпечення конституційних прав громадян». При цьому керівництво ФПУ на офіційному інтернет-сайті не соромиться публічно визнавати, що з ним не рахується ні уряд, ні роботодавці, -- мовляв, уряд затвердив більше 20 актів в соціальній сфері, в тому числі щодо комунальних тарифів, навіть «без погодження з профспілками».

Галузеві профспілки починають зрозуміти, що брокер по торгівлі профспілковим майном, який кидає тінь на весь профспілковий рух, не сумісний зі статусом захисника прав людини праці. У листопаді минулого року відбувалася зустріч представників Профспілки металургів і гірників України з паном Юркіним, на якій останній заявив, що, виявляється, саме галузеві профспілки не дають згоду на підписання Генеральної угоди. Сумна іронія полягає у тому, що представники цієї впливої профспілки наполягли на зустрічі з формальним лідером ФПУ саме з вимогою нарешті підписати Генугоду у урядом.

Профспілки мають зайняти чітку громадянську позицію щодо Генеральної угоди на 2008 рік, а уряд – цю позицію підтримати. Україна потребує встановлення стандартів гідної оплати та умов праці, визначених міжнародними організаціями праці та Європейською соціальною Хартією. В іншому разі Україна залишатиметься третьосортним експортером кваліфікованої робочої сили по чужих світах.

Мирослав Якібчук, голова Національного Форуму профспілок України.