Не важко було спрогнозувати, що за новим урядом Юлії Тимошенко закріпиться популістський імідж. Майже інтимна близькість президентських виборів змушує владу багато обіцяти, дістаючи з рукава старі козирі, на зразок повернення радянських заощаджень. Аби уникнути звинувачень від популізму уряду потрібні принципово нові стосунки з незалежними профспілками – організаціями, які з одного боку, прагнуть забезпечити якомога більше соціальних гарантій, а з іншого – зацікавлені у тому, аби ці гарантії стали системною політикою держави, а не тимчасовими подачками на черговій виборчій кампанії.

Про тих, що підгавкують

Досі український уряд, незалежно від його партійного забарвлення, мав звичай заводити собі щось на зразок диванних профспілок, котрі замість того, щоб виконувати роботу чесного сторожового пса, лише підгавкували. Як плату за таку підлабузницьку позицію, «офіційні» профспілки, звісно, отримували карт-бланш для зловживань майном. Лише за 2005-2006 роки ФПУ та створені нею закриті акціонерні товариства «Укрпрофоздоровниця» та «Укрпрофтур» продали приватним структурам 34 об’єкти на загальну суму 8 778,9 тисяч грн. Останнім часом масштаби розкрадання стали співмірними з ціною оборудки під час продажу «Криворіжсталі». Із 330 санаторіїв у володінні профспілок тепер лишилося тільки 94!

«Антикризовий» кабмін залишив у спадок новому невиконане розслідування з приводу розпродажу профспілкового майна. З цього приводу було порушено понад сто кримінальних справ, але жодна не доведена до логічного завершення. Тема «що й куди пішло» актуальна у зв’язку з тим, що 1 січня 2008 року перестав діяти мораторій на приватизацію цього майна, і можна очікувати нового витка зловживань робітничими благами. Аби припинити постійні кримінальні скандали пов’язані з майном ФПУ, ми пропонуємо створити єдиний фонд профспілкового майна, в управління якого буде передано всі санаторно-курортні об’єкти та основні засоби виробництва, що нині перебувають у володінні ФПУ. Таким чином, усі профспілки матимуть можливість керувати майном в інтересах людей праці, запровадивши, між іншим і взаємний контроль за чесним використанням профспілкового майна.

На якості життя найманих працівників катастрофічно відбивається робота соціальних фондів, чиє керівництво докладає всіх зусиль, щоб страховки робітникам не були виплачені. Скажімо, річний бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності сягає 5-7 мільярдів грн.. За неофіційними даними, до третини бюджету витрачається не за призначенням.

Сьогодні політична гра має відбуватися не між верхівкою країни та людьми праці, а в трикутнику влада – профспілки – наймані працівники. Причому мається на увазі не Федерація, чия діяльність лежить радше в царині кримінально-авантюрній, ніж у соціальній. І не кишенькові громадські організації, що спроможні займатися лише проїданням грантів. В Україні має всі шанси відродитися здоровий і активний, незалежний від політичних кланів профспілковий рух, котрий стане опорою в розвитку демократії.

Саме профспілки як дієвий контролер соціальних програм можуть відділити мух популізму від котлет суспільної користі. Так відбувається в усьому цивілізованому світі: щойно влада переступає допустимі межі, починаються страйки, демонстрації профспілчан. Професійні об’єднання трудівників в усьому світі є запобіжником від корупції. Знаючи ситуацію на підприємстві, тред-юніони ніколи не дадуть власникам приховати прибутки, ефективно боротимуться з системою зарплат «у конвертах», тим самим забезпечуючи виплати соціальних гарантій.

Про застарілі стандарти

Якщо уряд прагне перевести свої соціальні ініціативи з піарної у практичну площину, він повинен потурбуватися про підписання Генеральної угоди з профспілками й роботодавцями. Завдяки бездіяльності ФПУ, очолюваної добродієм Олександром Юркіним, цей базовий документ уже третій рік поспіль не підписується. А, між іншим, на його основі укладається понад 70 тисяч деталізованих галузевих та 90 тисяч колективних угод на виробництві. Генеральна угода визначає мінімальні розміри окладів, темпи зростання зарплат і надбавок. Це згідно з її положеннями роботодавець повинен забезпечити працівникові путівку на оздоровлення й гарячий обід. Угода забороняє підвищувати тарифи на газ, електроенергію і транспорт без узгодження з профспілками.

На нашу думку, новий тристоронній документ має передбачати зростання рівня оплати праці до 25% від собівартості продукції, з тим щоб кожного наступного року збільшувати цей показник на 5%. У такий спосіб цілком реально досягнути соціального рівня розвинутих держав. Очевидно, що в той час, коли ціни і вартість споживчого кошика нестримно повзуть угору, ми продовжуємо жити за стандартами оплати праці чотирирічної давності, коли готувалась остання угода. У нинішній ситуації це все одно що ганяти в футбол за правилами ХІХ століття, де футболістам дозволялося товкти суперників по ногах і ловити м’яч руками!

Законотворчі рішення стосовно профспілкового руху, які пропонуватиме нова парламентська більшість, як лакмус, проявлять соціальне обличчя влади в усіх його виразах. Найсуттєвішою проблемою трудового законодавства є позбавлення українських профспілок права на законодавчу ініціативу. Архаїкою віє від багатьох положень закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». А закон «Про соціальне партнерство» донині не прийнято. Крім того, Верховній Раді України належить ратифікувати низку конвенцій Міжнародної організації праці. Серед таких – конвенції «Про представників працівників», «Про організації сільських працівників», «Про трудові відносини на державній службі». Якщо влада зацікавлена у спільній роботі, незалежні профспілки готові допомогти з виробленням адекватних часові рішень і корисних для суспільства програм.

Про реальні проекти

Влада зобов’язана звернути увагу на трудівників, «зіпсутих квартирним питанням». Сьогодні є всі можливості для здешевлення квадратного метра житлової площі до 1000 $ і нижче. Зрозуміло, що нинішні роздуті ціни на квартири є наслідком картельної змови приватних забудовників, чиє прагнення отримувати надприбутки затьмарило всі інші емоції. Собівартість квадратного метра у Києві становить 650-800 у.о., а ціни, які пропонують споживачеві - 2100-4500 у.о.. Опустити ці захмарні цифри можна, якщо на умовах тендеру вибрати будівельну компанію, що не завищує собівартість житла. Купувати квартири трудівники будуть за перевіреним принципом житлових кооперативів, виплачуючи щомісячні внески або ж одержуючи в банках-партнерах дешеві кредити для першого внеску. Поширити нашу практику в усеукраїнських масштабах цілком можливо – справа лише за політичною волею органів влади. З приводу виділення земельних ділянок під таке будівництво Національний форум профспілок України звертався до багатьох адміністрацій. І лише в Бориспільському та Гостомельському районах Київської області вдалося отримати землю під забудову. Але навіть цих ділянок вистачить, щоби дати дах над головою 7,5 тисячам сімей.

Сьогодні державне чиновництво не контролює стан умов праці, техніки безпеки та елементарної гігієни на підприємствах. На базі незалежних профспілок створений інститут трудових інспекторів, які виконуватимуть функцію своєрідних дільничних лікарів на виробництві, постійно цікавлячись трудовим здоров’ям кожного найманого працівника.

Реальних проектів, які чекають свого втілення – безліч. Щоби зрушити цей віз із мертвої точки, урядові потрібна нова філософія взаємин із профспілками. За умови нормальної паритетної співпраці з владою ми могли б провести – не більше й не менше - соціальну революцію в країні.